При девальвації у нас «сировинні барони наживаються». А при ревальвації «страждають експортери»

Спостерігаю як експерти витягують історії запобігання зміцненню валюти та історії «лузерства» її зміцнення.

Вражаючий нарратив. Фокус на тому, що для стимулювання експорту усі «розумні» запобігали зміцненню курсу. З одного боку, не варто дивуватися такому нарративу в країні, яка не має досвіду плавання курсу, з іншого боку - та скільки можна маніпулювати.

  1. Китай. Традиційно запобігає швидкому зміцненню курсу, точніше намагається підтримувати його на певній відстані від ПКС при одночасному підтриманні цінової стабільності. Але при цьому величезні резерви НБК не покривають навіть 10% грошової бази. І при цьому витрати на стерилізацію вимірюються відсотками ВВП. Чи зміг би Китай запобігати зміцненню валюти без політично відчутних фіскальних втрат, якби його резерви були би більшими щодо внутрішніх монетарних параметрів? Китай є сировинним експортером?
  1. Японія. Формально курс плаваючий, а профіцит торгівлі значний. Внутрішнє споживання загальмовано через значну схильність до заощаджень. Величезні резерви - крапля в морі масштабів внутрішнього фінансового ринку. Плаза-Лувр? Втрачене десятиліття? А про бульбашку на ринку нерухомості 1980-х забули? І до речі, чомусь знову не експортер сировини.
  1. «Лузер» Бразилія 2009-2010... Зміцнення реала було шоком для бразильської економіки, але наслідком тої самої неконвенціональної монетарної політики ФРС, коли Банк Бразилії був не в стані продовжувати нагромаджувати і стерилізувати резерви. Казка лузерства закінчилась в 2013 як тільки Бен Бернанке оголосив - оголосив - про можливість згортання програми кількісного пом'якшення. І при цьому роль резервів Банку Бразилії в монетарній політиці непорівнянно більша, ніж в Японії та Китаї. І так... Бразилія сировинний експортер. І так... Бразилія прагне подолати сировинну залежність. І плаваючий курс є важливим для цього.
  1. Україна. Так. Мене абсолютно не радує швидкість зміцнення гривні. Абсолютно. Але чи є в цьому наша заслуга як привабливої дестинації чи як країни з високими ставками? Та не має. 2018 рік наочний приклад. В 2019 змінилися глобальні фінансові умови, частка глобальних факторів в потоках капіталу підвищилась, що при очікуваннях затяжного підтримання низьких ставок в розвинутих країнах означає масштабний приплив на ринки країн з ринками, що формуються. Чи був би приплив меншим за нижчих ставок? Зараз можна сказати, що ні. Адже це глобальний приплив. Чи були би кращі макроекономічні показники? Швидше ні? При доларових цінах контрактів та стисненні зовнішнього попиту єдине що було би іншим - маржинальність окремих видів експорту. Чи був би галас з приводу навантаження ДС на бюджет та «витіснення реального кредитування»? Так. І в істеричних масштабах. З гіршими інфляційними очікуваннями, з тою самою невірною у можливості незалежного центробанку, з тим самим апломбом з приводу «інфляційного наповнення бюджету».

При девальвації у нас «сировинні барони наживаються». А при ревальвації «страждають експортери».

Може варто перестати брехати сам собі і сказати: ми не можемо змінити відносну доходність інвестицій в сировинні сектори з політичних міркувань, тому будемо марити валютними війнами в судомних надіях, що сировинні олігархи зроблять економіку високо інноваційною.

Може краще визнати, що якщо ми хочемо підвищення зарплат (конвенції), цінової стабільності і уникнення суттєвого зміцнення гривні, то тоді треба бути готовими платити за це процентними витратами НБУ. Інакше це не працює.

Може краще просто знати, що ефекти переключення доходів/витрат не працюють в сировинній економіці з високою і нестабільною інфляцією.

 

Коментарі

Комментарі поки що відсутні
Вже зарегистрированны? Увійти на сайт
Четвер, 28 березня 2024

Зображення Captcha

Підписатися на нові блоги на платформі Інвестгазета:

 

Курси валют

Офіційні курси основних валют (НБУ) на сьогодні
Долар США
ЄВРО
Фунт стерлінгів

 

^