Як еко-ініціативи можуть засвідчити інституціональну вразливість центробанків

Як еко-ініціативи можуть засвідчити інституціональну вразливість центробанків

ЄЦБ, згідно процедури оцінки рівня незалежності центробанків країн-членів ЄС, неодноразово демонстрував прискіпливість до того, як національне законодавство співвідноситься з принципами незалежності монетарної органів із вимогами законодавства ЄС.

В Угорщині ініціативи з делегування Національному банку повноважень щодо надання кредитів домогосподарствам на утеплення житла викликало явні заперечення з боку ЄЦБ.

Втім, справа не в традиційній проблемі протиставлення сувереністського уряду інтеграційному об'єднанню. Справа в більш широкому погляді на проблему незалежності центробанків.

Еко-ініціативи можуть перетворитися на найбільш зручний спосіб підриву традиційних принципів незалежності центробанків. Є ризик, що вони можуть виконувати роль політичних анестетиків, з допомогою яких розмиватиметься політична коаліція, яка стоїть на стороні традиційних підходів, чи формуватиметься політична коаліція, яка потребує додаткових стимулів для підтримання стійкості. Чому анестетик? Тому що це в рамках тренду та в рамках дискусії про зростаючу роль центробанків у кліматично-нейтральній політиці. Та ще й з поправкою на проблему нерівності.

Націоналістичні уряди, як показують дослідження, співіснують з менш незалежними центробанками. Існують різні аргументи на користь цього: від вищої неформальної централізації й звуження кількості вето-плеєрів до потреби у більшому політичному контролі за макрополітикою в силу нарративу про зовнішню загрозу. Поєднання сувереністської доктрини з еко-ініціативами може продемонструвати появу неочікуваного симбіозу ідіеологем, в рамках яких підрив традиційних стримувань і противаг супроводжуватиметься закамуфльованим просуванням перерозподілу добробуту. А там, де такий перерозподіл наражатиметься на політичні ліміти, їх можна просунути з допомогою рішень, адресованих статусу центробанків. Випадок Угорщини таки невипадковий в цьому розумінні.

Реформи центробанків, власне, як і будь-які структурні реформи не володіють імунітетом від розвороту в інституціонально слабких суспільствах, де коаліції можуть перетасовувутися з легкістю вуличних картярів. Прикро, коли таке складне явище як карбоно-нейтральна монетарна політика чи фінансове регулювання можуть розглядатись як модний фетиш, яким легко скористатись як приманкою для реконфігурації політичних основ, що закладаються під мандат/функціонал центробанків. Низька інфляція грає злий жарт з тим, що її забезпечує.

Розвернути структурні реформи центробанків може виявитись політично зручніше в нестандартному напрямку. Напочатках, звичайно, а далі, можливо, вдасться відкусувати від попередніх змін по шматочку аж до появи нової політичної рівноваги, але гіршої з міркувань якості інститутів. Випадок Угорщини знову промовистий.

Втім, як це не дивно, сувереністські уряди часто схильні до здорової макрополітики, чим вони підкупляють суспільство, а останнє не помічає, як незалежні інституції падають в копілку централізації фактичної влади окремих лідерів. А посування політичного ліміту перерозподілу є зручним способом підтримувати оману відповідальної політики.