Відсутність плану як план аферистів-«рятівників»

Бізнесу, який утримує державу, від цієї держави потрібно дуже мало. А саме – єдині для всіх правила гри. Які бізнес готовий виконувати. Але ж якщо ці правила йому дати, то доїти його буде незручно. Будівельний бізнес – не виключення. Навпаки – дуже яскрава ілюстрація того, які могутні і різноманітні сили хочуть на ньому паразитувати. 

Вже більше року лежить без руху Історико-архітектурний опорний план Києва. Який є невід’ємною частиною Генерального плану. Тобто, якщо не затверджений опорний план, не може бути затверджений генеральний. І місто не має стратегії розвитку, як інші європейські міста, а росте хаотично, спорадично, свавільно. Як чортополох. 

Затвердження плану було зірвано і продовжує з зухвалою демонстративністю саботуватися. Звісно - під соусом «спасіння» Києва від «злобудовників». На ділі «рятується» не Київ, а кормова база для аферистів-«активістів» та корумпованих чиновників. Правил як не було, так і немає – ось в чому  «перемога»! Всі будівництва в «історичних ареалах» залежать від волі або ж безвілля чиновників Мінкульту та чисельних груп «активістів» і «захисників». 

Комусь дуже потрібно, щоб на столичному будівельному ринку було «дике поле». Щоб, як і раніше, були відкриті можливості безкарно вимагати від будівельників «відкати» за нібито «історичні ареали» і «охоронні ландшафти». 

До речі, ви не помічали, що ці терміни вже давно стали синонімами занепаду і безладу? Якщо «ареал» чи «ландшафт», то це чомусь обов’язково занедбаний пустир чи жерстяні гаражі, чи просто покинуті розбиті будівлі? На дворі 21 сторіччя. Європейські міста розвиваються як дружні до містян і національної історії локації. Чому нас так настирливо спонукають бути бідними і дурними?  І називають це «збереженням спадщини». Збереження спадщини – дещо зовсім інше.

До того ж задекларовані «рятівниками» цілі не досягаються.  Подивіться правді у вічі: всі скандальні будівлі побудовані з дозволом Мінкульту. Вони – не за збереження чогось, вони – за можливість заробітку на боротьбі за збереження. Все, що відбулося – ганебно.

Вважаю, що на Мінкульт покладені непритаманні функції. Такого немає ніде у світі. Міністерство не повинно займатися погоджуванням будівельних робіт. Його парафія – охорона пам'яток національного значення, розробка регламентів містобудування у буферних зонах, інші регуляторні питання. Але не погодження будівництва. Це нонсенс. Погодженнями повинна займатися виключно мерія, і нести за відповідальність, в тому числі електоральну. 

Історико-архітектурний опорний план Києва має бути прийнятий терміново – якщо ми хочемо вважати себе частиною сучасної європейської цивілізації. Бо опорний план – це частина генерального плану, без якого наразі живе столиця. Спотворення міста, точкові перетворення, які ми бачимо – це наслідок відсутності цих планів, відсутності правил гри, за якими має жити і розвиватися Київ. 

Цей розвиток відбуватиметься у будь-якому випадку. Об’єктивні процеси неможливо зупинити, як неможливо зупинити течіє могутньої ріки чи рух повітряних мас. Але від нас залежить яким буде цей рух – керованим, структурованим, дружним для містян чи хаотичним і варварським. Київ виріс і продовжує рости. Перед ним постають нові виклики. Нас вже оточує нова реальність. І ми маємо приймати нові рішення відповідно до неї. Це стосується, зокрема, зміни статусів територій, зміни концепцій навантаження дорожньої і інженерної інфраструктури, реалістичних оцінок кількості мешканців та інше.

Треба розуміти, що не може бути і ніколи не буде ідеального плану. Тим більше для українців. Завжди щось буде когось не влаштовувати, і не виключаю, що обґрунтовано і справедливо. Але поганий мир – краще доброї війни. Наявність карти з неточностями – краще її відсутності.  Неідеальні правила – краще хаосу і свавілля. Якщо ми хочемо бачити завтра сучасну європейську впорядковану столицю, а не дику околицю Старого світу з місцевими фавелами, нам потрібно починати жити по правилах.