Україні потрібна «Велика реновація»

Стан житлового фонду в Україні наближається до критичної позначки. За даними Держстату, з 200 тисяч багатоквартирних будинків майже 12% було зведено в 1919–1945 роки, близько 25% — у 1946—1960, ще майже 25% — у 1960-ті. Тобто майже 2/3 житлового фонду експлуатується понад пів сторіччя. До того ж показник зношення комунальної інфраструктури сягає понад 70%.

Подивімося правді в очі: ми живемо в країні, що ризикує в будь-який час опинитися в аварійному стані. Чому так сталося, хто в цьому винен і що робити? Розбираймося.

Напевно, переважна кількість читачів скаже, що винна держава. Може, хтось додасть, що ЖЕК або ЖКГ загалом. Однак, вочевидь, не все так просто й однозначно. Головним чином тому, що 1992 року в Україні розпочалася приватизація житлового фонду. Природно, за роки незалежності обсяг житлового фонду, що перебував у власності державних установ, підприємств і органів самоврядування, суттєво скоротився.

Йдемо далі. 2015 року ухвалено Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Відтоді капітальний ремонт будинку та його фінансування покладено на співвласників багатоквартирного будинку. Але ще 1996 року Кабінет Міністрів виключив капітальний ремонт з переліку послуг утримання будинків, тому він не входить до житлово-комунального тарифу.

Виходить досить дивна ситуація. Держава не винна, ЖКГ не причетне, а у власників квартир не вистачає коштів. Класична ситуація, коли в семи няньок дитя не доглянуте.

Однак будьмо справедливими. Питання поводження зі старим житловим фондом не є суто українським, а вже давно постало як загальна цивілізаційна проблема. Житловий фонд зношується по всьому світові, а кількість вільних ділянок у містах невпинно скорочується. Саме тому сучасна урбаністика вбачає раціональний вихід у здійсненні реновації — коли оновленню підлягає цілий квартал старої забудови чи його частина, або ж у реконструкції — коли капітальному ремонтові підлягають окремі будівлі й комунікації.

Кожна з цих моделей має свої переваги та вади. Реновація дає змогу розв’язувати проблему системно: включно з інфраструктурою й переплануванням життєвого простору «назавжди» — на століття щонайменше. Але водночас треба попередньо вирішити купу питань, чи не головне з яких — масове розселення мешканців старого кварталу. Тоді як реконструкція менш масштабна і тому менш затратна й довготривала. Втім потребує неабиякого терпіння від мешканців, адже їх не розселяють на час капітального ремонту. І до того ж дає менш тривалий і системний результат.

В Україні поки що віддають перевагу проєктам з реконструкції. Пригадаймо численні й доволі успішні міські програми співфінансування капітальних ремонтів у багатоквартирних будинках. З реновацією дещо складніше. До 2014 року пілотні проєкти комплексної реконструкції (яку можна вважати певним аналогом реновації) планували реалізувати щонайменше у половині обласних центрів. Потім їх відклали, але сьогодні знов повертаються до розгляду.

Як президент Асоціації підприємств-будівельників «Інтергал-Буд», можу обґрунтовано припустити, що будівельникам будуть цікаві проекти реновації.. З одного боку, завдяки їм можна реалізувати оригінальні архітектурні, інженерні й ландшафтні ідеї, поєднати в межах наших міст автентику й модерн. А з іншого — вони дають змогу довгострокового планування і певною мірою мінімізують кон’юнктурні ризики.

Ми маємо готовий проєкту реновації. Втім одна ластівка ще не робить весни. Проблеми оновлення застарілого й аварійного житлового фонду в Україні слід розв'язувати комплексно й невідкладно. До того ж розв’язувати проблеми ми маємо разом, кожен на своєму рівні.

Держава має проводити передбачувану економічну політику й забезпечити законодавче підґрунтя. Перший крок Міністерство розвитку громад та територій вже зробило, розробивши сучасний закон про реновацію. Але законопроєкт потребує доопрацювання й наполегливішого просування у Верховній Раді. Як бонус держава отримає приріст інвестицій в будівництво, до галузі, яка забезпечує 11-кратний мультиплікатор зростання в суміжних сферах.

Місцеве самоврядування має ширше використовувати можливості децентралізації. Реновація — це магістральний напрям розвитку великих міст. Тому влада Києва, Львова, Харкова, Одеси, Дніпра (а згодом, впевнений, і Донецька) має виявити ініціативу й узяти активну участь у реалізації реноваційних проєктів. Це дасть можливість позбавитись головного болю через аварійний стан комунікацій і житла, стати комфортнішим, динамічнішим та сучаснішим міським простором. Тоді як кожне навіть невелике місто може дозволити собі реалізацію проєктів з реконструкції на основі механізмів співфінансування.

Зрештою, у мешканців багатоповерхівок є своя зона відповідальності. Це ваше житло — ви його хазяї, тож маєте постати як відповідальні співвласники. Тому не вагайтеся: створюйте ОСББ, а згодом беріть активну участь у міських програмах реконструкції житла, підвищення його енергоефективності тощо.

І насамкінець про ще одну проблему — реформу ЖКГ. Переконаний: без масштабної реновації по всій Україні наше ЖКГ й надалі нагадуватиме чорну діру. Тому ліпше один раз зібрати до купи всі ресурси й зробити все якісно і надовго, ніж щороку викидати мільярди гривень на сумнівні косметичні ремонти. Зрештою, ефективність проєкту «Велике будівництво» наочно довела, що альтернативи «Великій реновації» немає.