Роль російських афілійованих державних банків як інструментів зовнішньої політики в Україні
Із 2014 року дані Держстату повідомляли про стрімке зростання російських інвестицій до України. Вже у 2015 році показник російських прямих інвестицій перевищив $2,7 млрд, а у 2017 сягнув $4,3 млрд.
При цьому інвестиції не були диверсифіковані в вітчизняній економіці: 90% грошей були вкладені у «Фінансову та страхову діяльність», більш конкретно - до дочок російських банків. Кошти були використані для докапіталізації банків з метою втримати їх на плаву, зважаючи на неприбуткову діяльність.
Тому логічно постало питання: «Чому у роки після початку військової конфронтації між двома країнами із подальшим погіршенням відносин дочки російських банків були залишені в Україні?»
Відповіддю є наступний аргумент: «За умов збиткової комерційної діяльності російських банків в Україні, вони були збережені російським урядом як інструмент геополітичного впливу на Україну».
А чи мав місце сам трансфер коштів із Росії? Адже хоча грошовий потік і був відображений Держстатом як прямі інвестиції із Росії, але насправді протягом останніх років докапіталізація дочок російських банків відбувалася за рахунок конвертації раніше взятих кредитів материнських структур у капітал. Через санкції накладені українським урядом на російські банки в Україні останні не могли погашати свій борг перед материнськими структурами в Росії. Тобто по факту мали місце лише бухгалтерські операції, а не реальні інвестиції.
Хоча у власників українських дочок російських банків був вибір продати їх або просто піти з ринку України, материнські структури прийняли рішення про підтримання життєздатності банків, тому що на практиці лише було продано VS Bank Таскомбанку Сергія Тігіпка. В той час як СЕО Сбєрбанку Герман Греф публічно наголошував, що Сбєрбанку буде невигідно покинути український ринок, і в кінці-кінців українська дочка Сбєрбанку так і не була продана.
Російські банки активно розвернули свою діяльність в Україні з 2000-х, виступаючи обслуговуючими структурами для російського бізнесу котрий купував активи в Україні в наступних сферах: паливно-енергетичний комплекс, машинобудування, електроенергетика, металургія, телекомунікації та фінанси. Внаслідок цього він серйозно закріпився в ключових галузях національної економіки та почав впливати на політичне життя країни.
Наприклад Альфа Банк підтримував діяльність Лисичанського нафтопереробного заводу, котрий в 2000-му році був куплений ТНК (при цьому Альфа-Груп, яка володіє Альфа Банком, на той час була одним із власників ТНК), і до речі саме Альфа Груп є кінцевим власником Київстару.
Станом на 2017 рік російській капітал становив 10% банківської сфери України.
Найбільші дочки російських банків в Україні є пов’язаними із російським урядом. Український Промінвестбанк є дочкою державного Внєшкомбанку який очолює Ігор Шувалов, котрий до свого призначення у банк із 2012 до 2018 був першим заступником голови Уряду РФ і помічником президента РФ. Український «Сбєрбанк Росії» є дочкою державного Сбербанку, якому закидали фінансування та співпрацю із сепаратистами на сході України.
Очільник Сбербанку Герман Греф є відомим у російському естеблішменті як людина близька до президента Путіна – він відбув дві каденції в російському уряді на посаді міністра економічного розвитку та торгівлі. Вже ліквідований український банк «ВТБ» був дочкою російського ВТБ. Головним акціонером ВТБ з часткою в 75,5% є уряд РФ. Банк допомагав російському уряду подолати наслідки західних санкцій, а також активно надає фінансування для російських виробників зброї. СЕО банку – Андрій Костін - відомий своїми зв’язками із спецслужбами.
Український Альфа Банк де-юре не є дочкою російського банку, але де-факто він є частиною структури Альфа-Груп, власниками котрої є бізнесмени Михайло Фрідман, Герман Хан та Петро Авен. У своєму докладі “The Trump Dossier” колишній агент МІ-6 Крістофер Стіл зазначає що вищевказані бізнесмени та президент Путін володіють компроматом один на одного, роблять послуги одні одному – «політичні з боку Путіна та бізнесові зі сторони Альфа Груп», а також «консультують керманича РФ щодо питань зовнішньої політики у відношення США».
Досьє Стіла було визнано правдивим незалежними аналітиками, а олігархи подали позов проти Стіла в американський суд, але усі їх обвинувачення були відкинуті. Ці дочки за вказівкою материнських структур збільшили свої статутні капітали із метою залишитися в банківському секторі України.
Збиткова діяльність для дочок російських банків була викликана через падіння лояльності серед населення після 2014 року – люди забирали свої депозити (наприклад у 2018 банки зареєстрували втрати на рівні $315 мільйонів), а в 2017 український уряд наклав санкції на дочок російських банків, які не могли відтоді відправляти кошти до материнських структур.
Але чому, незважаючи на економічну недоцільність, банки були втриманні на плаву?
Для цього використаємо методологію Foreign Policy Analysis під назвою Economic statecraft, згідно якої економічні інструменти використовуються для досягнення цілей зовнішньої політики. Еconomic statecraft може бути позитивним як-от: стимули та винагороди чи то негативним у вигляді погроз, санкцій і економічного тиску.
В сучасних українсько-російських відносинах Росія використовує контроль над енергоносіями для примушення України змінити або прийняти як внутрішню так і зовнішню політики на користь Росії. Найяскравішим прикладом негативного economic statecraft є газова криза 2005-2006 рр, коли підвищення ціни на газ було інструментом Кремля у дестабілізації України після програшу проросійським Януковичем президентських перегонів, адже укладені врешті-решт домовленості привели до політичної кризи та відставки уряду.
На сьогоднішній день російський уряд продовжує використовувати економічні важелі щоб вплинути на ситуацію в Україні. Про це свідчать спроби Кремля маніпулювати експортом енергоносіїв до України щоби виграти позицію на шахівниці складних відносинах між двома країнами.
Дочки великих російських банків залишені в Україні із цілями:
- продовжувати обслуговувати російський капітал в вітчизняній економіці, більш того після президентських та парламентських виборів можливо з’являться умови для ще більшої бізнесової експансії задля отримання контролю над ключовими активами української економіки і використання його в політичних цілях. Наприклад коли російський бізнес володів більшістю об’єктів у вітчизняному нафтопереробному комплексі в Україні перед важливими політичними подіями відбувалися паливні кризи;
- негативно впливати на монетарну політику в Україні, володіючи валютними ресурсами та займатись спекуляціями;
- використання російських фінансових структур в Україні у реалізації плану Кремля «не танками, так банками», коли можна не використовувати не військову силу проти України, а економічну – «для чого вбивати коли можна збанкрутувати?». Згідно інформації з джерел російського естеблішменту ця позиція є притаманною Владиславу Суркову – не останній спиці у колісниці Кремля. Підтвердженням цієї тези є той факт, що російські власники українських активів не інвестують у модернізацію основних фондів, що у довгостроковій перспективі погіршить конкурентоспроможність підприємств. А практично цей аргумент був доказаний під час захоплення активів української економіки російським банком.У 2016 році українська дочка ВТБ почала операцію по отриманню контролю над Дніпровським заводом мінеральних добрив. Банк відібрав завод за борги, попередньо збанкрутивши. В той час як завод поставляв свою продукцію на експорт до 25-ти країн. Саме тому у 2017 році Василь Фурман, член Ради НБУ, заявив, що «російські банки були введені в Україну щоб фінансувати російські компанії та олігархів, а також з метою контролювати економічну, політичну та виборчу сфери України»;
- маючи фінансові ресурси дійсно впливати на внутрішньополітичні процеси у країні. Наприклад у 2016 Перший Чесько-російський банк надав французькій правій партії «Національний фронт» позику у розмірі 9,4 мільйонів євро, ця партія підтримує встановлення Францією більш лояльного політичного курсу щодо Росії. А згодом у Москві відбувалася зустріч між президентом Путіним та лідеркою «Національного фронту» Марін Ле Пен. До речі остання ще перед передачею коштів з боку росіян зустрічалася з російським бізнесменом О. Бабаковим, котрий і допоміг їй отримати кошти з чеської дочки російського банку. Сам О. Бабаков є мажоритарним акціонером низки українських енергетичних підприємств, а також власником декільком готелів як-от: «Прем'єр-палац» у Києві. Наразі Олександр Бабаков є членом російської Ради Федерації, а також він ж підпадає під санкції західних країн;
- підтримувати ресурсний статус вітчизняної економіки котра може виробляти лише напівфабрикати, тому що за усю історію діяльності в Україні російські банки не інвестували в інновації. Ця політика підходить рід російську стратегію стримування розвитку України.
Дочки російських банків в Україні все ще працюють, за ширмою їх економічної діяльності можна побачити політичний запит російського уряду, котрий має на меті отримання контролю за стратегічно важливими вузловими точками вітчизняної економіки для того щоби реалізувати свої інтереси.
Новые блоги
Популярные темы:
Подписаться на новые блоги на платформе Инвестгазета:
Курсы валют
Официальные курсы основных валют (НБУ) на сегодня
Доллар США | |
ЕВРО | |
Фунт стерлингов |
Комментарии