Про сумні наслідки справжніх реформ

У Global Financial Stability Report October 2020 чітко показано ступінь вразливості банківської системи під час коронакризи і під час глобальної фінансової кризи. Парадоксально, але в більшості країн банківська система вистояла і має надійний запас міцності. Чому?

Реформи. Базель ІІІ, макропру, нові підходи до взаємодії цінової та фінансової стабільності, незалежність центробанків як регуляторів. Саме такий зміст закледений у філософію структурного прориву в реформуванні НБУ. Ще недавно можна було би сказати, що нарешті ми рухаємося, хоч і з запізненням, але в ногу з часом.

Але...Складається враження, що постійне маніпулювання цифрами по зменшенню кількості банків просто перетворилось у Плач Ярославни по олігархічному банкінгу.

Що всі реформи, напрацьовані Basel, G-20, GFSB, ECB, EBA, EBSR та досвідом найбільш успішних центробанків ні що інше, ніж фікція, бо вони не освячені почесними грамотами нан Україні, бо сууутєво ускладнюють гру «футбольних команд» в одні ворота можливостей заниження кредитних ризиків, чи банального виведення коштів вкладників на пов'язаних осіб.

Що всі баланси стримувань і противаг, спрямовані на усунення можливостей по захопленню регулятора, не більше ніж подразник для олігархічного реваншу, в рамках якого достатньо контролювати безхребетну, пов'язану і залежну більшість в якомусь черговому троянському коні.

Що всі невинні очі, звітуючі про виконання структурних маяків, насправді завчена гримаса банального одноперіодного гравця, нездатного зрозуміти, що злив потенційного ворога руками міжнародних партнерів в супереч закону такий самий виклик rule of law, як і намагання переграти цих самих партнерів через вистави в стилі корпоративних конфліктів.

Що макрофінансова стабільність - це не суспільне благо, а ефимерна контузія «виробничого сектора», якому потрібна чергова доза вільної економічної зони з бонусом політично вмотивованого кредитування та дармовим рефінансом.

Що банківська стабільність - не ув'язка регулювання, забезпечення регуляцій та відсутність корупції, а системовизначальний компроміс з приводу невиводу грошей в обмін на дерибан, якому більш властивий кульгавий суверенізм, а ніж брикаючі вільні ринки.

І дивлячись на це все розумієш, що життєвий цикл реформ може бути значно коротший, ніж каденція, завершення якої гарантує не славу, а гідозипам. І чим більш радикальними, сміливими і успішними були зміни, тим більше напружувалась пружина жаги до втраченої ренти. І ось, коли така пружина вибухає, парадоксальні альянси можуть поховати не реформи, а країну.