Выделенное 

Політичні режими vs Економічна складність vs Реальна конвергенція

Політичні режими vs Економічна складність vs Реальна конвергенція Фото: pixabay.com/ru/users/chickenonline Політичні режими vs Економічна складність vs Реальна конвергенція

Вражаючі кадри з Білорусі підкреслюють дуже важливу проблему, вимір якої якось випав з поля зору завдяки прямолінійності симпатії до факту протесту. Але варто нагадати, що в Україні чимало людей відверто спантеличені тим, що відбувається. Масштаб протесту не вписується в їхню матрицю сприйнята авторитаризму як кращої альтернативи для нарощування (підтримання / відновлення) економічної складності в умовах реальної конвергенції.

Здавалося би, активна промислова політика, протекціонізм, слабка макроекономічна дисципліна, прямі і приховані субсидії з боку рф - джентельменський набір мрій вітчизняного сувереніста-держпланівця, в який не має місця демократії та свободи індивідуального вибору.

Протести нарешті показали, що ці мрії є небезпечними ілюзіями. Що військовий комунізм, що корейське диво, що білоруська реіндустріалізація мають спільну рису - автократизм. Нарощування економічної складності в умовах слабких інститутів (а саме такими вони є на ранніх стадіях реальної конвергенції) наражається на ряд trade offs. Або це призведе до корупційної деградації та втраті макростабільності і конкурентоспроможності. Або це потребує такого контролю за економічними агентами, який би уможлив принаймні контроль за корупцією, контроль за олігархами (щоб вони не утворили явної коаліції проти жопсткої економічної лінії). Але ця остання альтернатива так чи інакше призводить до появи автократичного режиму і не гарантує запобігання дозованій корупції.

Чому автократія?

Вона відсікає трансакційні витрати політичних компромісів задля політики, яка сприяє економічній складності. Така політика є перерозподільчою і може генерувати опір рентоорієнтованих груп. Чим більша рента, тим сильнішим є опір. Це особливо важливо у випадках, коли економічна складність потребує відлучення від сировинних грудей.

Автократія вирішує і цю проблему. Вона руйнує опір та можливі коаліції проти перерозподілу на користь (ре)індустріалізації. Для того, щоб зрозуміти важливість цього, достатньо згадати, в кого з вітчизняних олігархів є бізнеси з останніми технологічними укладами. Однак, чому автократія не працює. Будь який прогрес в складніших економіках з певного моменту спирається на творчу працю. Взаємодії в складніших системах потребують чіткіших правил та регуляцій, що рекультивуються в децентралізованому вимірі, закладаючи основи для виникнення спонтанних саморегулівних порядків. Інтелектуальна основа прогресу реальної конвергенції так чи інакше входить в конфлікт з політичним режимом, в рамках якого підтримуються перерозподільчі механізми на користь складнішої економіки. Алокаційна ефективність виходить на передній план, а якщо вона не досягається, макроекономічні невдачі починають гальмувати реальну конвергенцію безвідносно до досягнутого рівня економічної складності. І чим більшими стають такі невдачі, тим репресивнішим може виявитись режим, охоплений манією індустріального благоденства.

Тим не менше, існують і менш абстрактні причини невдоволення розвитковою автократією. Вона, окрім репресивної природи, не гарантує перших кращих алокаційних рішень, не розв'язує проблеми корупції, не усуває трансакційні витрати політичних процесів. Швидше, вона породжує складну систему дозованої корупції та елітного опортунізму як форму оплати лояльності та підтримання системи спонук у позаринковий спосіб. Часто це має форму конфлікту між меритократизмом, необхідним для досягнення результатів, та політичною лояльністю, що вимагається в рамках сформованих політичних інститутів. Чим більше прогрес економіки спиратиметься на вільну працю середнього класу, тим більшого політичного резонансу набуватимуть прояви дозованої корупції, які вбивають меритократію, і отруюють суспільство відчуттям перманентної брехні. Тим гострішою буде реакція на агреговану неправду, тим яскравіше дозріватимуть образи альтернативного політичного впорядкування суспільства.

Багато хто може сказати, що Білорусь може втратити ринки рф, що її машинобудування зіштовхнеться з кризою, що її банківська система виявиться не готовоб до ринкових умов, що білоруси, в підсумку, залишаться з розчаруванням, побутовим невдоволенням та споживацькою ностальгією. Але так само треба визнати, що втрати переходу на іншу інституціональну траєкторію повинні окупитися при правильній політиці та нефрустрованій демократії в подальшому.

Тим не менше, залишається теоретично невирішеною проблема

Чи справді економічна складність в умовах слабких інститутів й реальної конвергенції потребує сакральної жертви у вигляді років авторитаризму? Чому Німеччині та Японії вдалося, так само як і Австрії і Польщі, і чому ми маємо бути зациклені на Кореї, Сингапурі, Китаї? І чи справді неможливо побудувати складнішу економічну систему в умовах, коли природна перевага укорінює ренту, злам якої потребує непопулярних політичних рішень?

Читайте также:

 

Комментарии

Нет созданных комментариев. Будь первым кто оставит комментарий.
Уже зарегистрированны? Войти на сайт
Гость
22.10.2020
Если вы хотите зарегистрироваться, пожалуйста заполните формы имени и имя пользователя.

Изображение капчи

Подписаться на новые блоги на платформе Инвестгазета:

 

Курсы валют

Официальные курсы основных валют (НБУ) на сегодня
Доллар США
ЕВРО
Фунт стерлингов

 

^