Початок боротьби за резерви Нацбанку: Чи потрібно знімати обмеження на купівлю НБУ ОВДП у свій портфель?

Відгомин жвавих дискусій про особливості функціонування вторинного ринку ОВДП в умовах стресу вказує на явну асиметрію інформації. Якщо більшість з Вас вважає, що пропозиції щодо зняття обмежень на придбання НБУ ОВДП у свій портфель народились на днях в зв'язку з останніми подіями, то це далеко не так.

Вперше в неявній формі почув про це за день до засідання Ради НБУ, коли раптом всплили ідеї про те, що порівняно з рядом країн (розвинутих, звичайно) частка боргових інструментів уряду на балансі цб в Україні є малою. Саме тоді дуже обтічно дехто почав казати про те, що можливо треба і скасувати заборону на придбання НБУ ОВДП.

Що є природою відмінностей в структурі балансів цб, які можуть здійснювати кількісне пом'якшення і які не можуть, які мають проблеми з дефляційним тиском і які не мають, які не стикаються з проблемою смиттєвих корпоративних інструментів, і які стикаються?

1. Інструменти держборгу в країнах ЕМ тільки умовно можна назвати безпечним активом. Шоки чітко показують, що вони ними не є в принципі. Не стільки з міркувань фіскальних ризиків, скільки з міркувань очікуваних девальвацій.
2. Якість інститутів уможливлює підтримання тонкої межі між кількісним пом'якшенням та фіскальним домінуванням.
3. Попит на ліквідність та попит на валюту в ЕМ діють зовсім не так, як в розвинутих країнах. І це є причиною неможливості реалізації будь-якої форми кількісного пом'якшення там, де макрофінансова стабільність спирається на достатність валютних резервів.

Чи повинна Рада НБУ скасувати запроваджену в липні 2018 року заборону на збільшення портфелю ОВДП на балансі Нацбанку? На мою думку - ні. І ще раз ні.

1. Якщо НБУ звинувачують у тому, що продаж резервів рятує нерезидентів, то як тоді треба сприймати підтримку вторинного ринку? Теоретично втручання у вторинний ринок послаблює вразливість мінфіну на первинному ринку. Але. Якщо припустити, що нерезиденти заходили з усвідомленням ризиків відсутності вторинного ринку, то вони і не ставили за мету швидко виходити при першому ж стресі. А так у них з'являється шлюз. Саме відсутність ліквідності вторинного ринку є основою відсутності тиску на валютний ринок та резерви.
2. Приймаючи до уваги не найкращу позицію мінфіну, вірогідність «спонук» держбанків до участі на первинному ринку з подальшим перепродажем Нацбанку є високою. Повне повернення в реальність до 2014 року. Реформи можна не проводити в умовах м'яких бюджетних обмежень.
3. Дозвіл на придбання ОВДП змінює переговорну позицію з МВФ. В короткостроковому періоді мінфін справді отримує більший операційний простір, що уможливлює довші «торги». Однак, це не гарантує, що валютні резерви від цього збережуться. Плюс реформи, зрозуміло, швидше не підуть.
4. Це буде поганий сигнал ринкам, що інших способів протистояти викликам, окрім як непрямо монетизувати держборг, немає. Аргументи, що у нас інфляція нижче цілі, не дієві, оскільки при наших ефектах переносу і невизначеності щоло тривалості кризи, можна запросто не тільки з цільового коридору випасти, але взагалі підірвати цінову стабільність.
5. Якщо цей НБУ не користуватиметься правом збільшувати портфель ОВДП, то, можливо, це для тих, хто буде? Чи це не посилатиме ринкам ще сильніший сигнал про глибину проблем і чи не підживлюватиме негативні очікування, пов'язані із раціональним прийняттям ризиків втрати незалежності НБУ?

Якщо цінність валютних резервів стає політичним фактом, то чи не є політично доцільно утриматись від рішень, які потенційно перешкоджають їх втриманню? Чи це занадто раціонально?