Останні зміни до КПК до КПК України щодо повноважень НАБУ та САП

Сучасна антикорупційна інфраструктура України сформувалась внаслідок інституційної реформи, розпочатої після Революції Гідності. Створення незалежних від політичного впливу та ефективних органів виявлення та розслідування корупційних злочинів, зокрема і серед вищого керівництва держави, було необхідним для подолання системної корупції в Україні та виконання міжнародних зобов’язань перед Європейським Союзом, Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та іншими партнерами. 

22 липня 2025 року було прийнято Закон України № 4555-IX “Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливостей досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних із зникненням осіб безвісти за особливих обставин під час дії воєнного стану”, який водночас значно розширив повноваження Генерального прокурора щодо участі у провадженнях Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Саме ці поправки викликали суспільний резонанс і критику міжнародних партнерів як такі, що підривають незалежність антикорупційних органів. 

Менше ніж за дві доби після ухвалення зазначених змін до КПК України Президент України зареєстрував у Верховній Раді новий законопроєкт №13533, що фактично відновив незалежність НАБУ та САП з певними застереженнями. Розглянемо основні зміни у КПК із набранням чинності Закону України № 4560-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення повноважень Національного антикорупційного бюро України та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури” від 31.07.2025. 

Інституційний статус САП та процесуальні повноваження НАБУ

По-перше, Керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури повертається його статус керівника усіх прокурорів САП (п. 9 ч. 1 ст. 3 КПК України), тому він продовжує здійснювати виключне процесуальне керівництво розслідуванням злочинів, віднесених до підслідності НАБУ. 

По-друге, зміни до ст. 36 КПК України конкретизують межі наглядових повноважень Генерального прокурора. З одного боку, за ним зберігається право вимагати матеріали досудового розслідування від керівника органу досудового розслідування, а з іншого – прямо встановлюється, що такі вказівки не можуть надаватися підрозділам детективів та підрозділу внутрішнього контролю НАБУ. Це є спробою відновити бар’єр проти необмеженого доступу Генерального прокурора до матеріалів резонансних антикорупційних проваджень, який був фактично нівельований Законом України № 4555-IX. На сьогодні детектив НАБУ зобов’язаний виконувати доручення та вказівки лише прокурора САП у письмовій формі (ч. 4 ст. 40 КПК України). 

Підслідність НАБУ та особливості регулювання в умовах воєнного стану

Суттєві зміни торкнулися ст. 216 КПК України, яка визначає правила підслідності. Уточнено, що до підслідності НАБУ належать, серед іншого, кримінальні правопорушення, пов’язані з наданням неправомірної вигоди та зловживанням впливу щодо службових осіб найвищого рівня. Водночас прокурор, який здійснює нагляд за розслідуваннями НАБУ, отримав право віднести до підслідності цього органу інші провадження, якщо відповідним кримінальним правопорушенням було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки законним правам осіб, державним чи суспільним інтересам (п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК України). Це, з одного боку, дозволяє гнучко реагувати на складні корупційні схеми, що формально не підпадають під класичний перелік топ-посадовців, але мають значні суспільні наслідки. З іншого – розширює дискрецію прокурора САП, що потребує особливо високих стандартів прозорості й підзвітності при прийнятті рішень про зміну підслідності.

Крім того, відновлено попередню редакцію ч. 5 ст. 218 КПК України про визначення спірної підслідності НАБУ. За загальним правилом спори про підслідність вирішує керівник органу прокуратури вищого рівня, однак спори щодо можливих проваджень НАБУ вирішуються Генеральним прокурором або керівником САП. Наявність альтернативної компетенції САП тут виступає запобіжником проти монополізації таких рішень Офісом Генерального прокурора, хоча остаточний баланс залежатиме від практики застосування.

Водночас законодавець залишив за Генеральним прокурором вагоме повноваження доручати іншим органам розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності БЕБ, а у виняткових випадках – і проваджень НАБУ, посилаючись на “об’єктивні обставини”, що унеможливлюють функціонування відповідного органу в умовах воєнного стану. Оцінити об'єктивність цієї норми можна лише через призму практики органів прокуратури, адже існує значний ризик її використання для вилучення політично чутливих проваджень із компетенції НАБУ. 

У новій редакції КПК України також з’явилась норма щодо захисту антикорупційних органів від можливого впливу держави-агресора. Зокрема, Законом України 4560-IX у прикінцевих та перехідних положеннях передбачено періодичне (не менше одного разу на два роки) проходження поліграфологічних досліджень працівниками НАБУ, САП, БЕБ, Офісу Генпрокурора, ДБР та Нацполіції, які мають доступ до державної таємниці.  Також запроваджується виїзд працівників НАБУ за кордон у період воєнного стану (крім службових відряджень). 

Висновки

Останні зміни до КПК України щодо повноважень НАБУ та САП демонструють складну спробу законодавця поєднати дві, на перший погляд, суперечливі логіки: потребу в централізованому прийнятті управлінських рішень у період воєнного стану та необхідність зберегти інституційну незалежність спеціалізованих антикорупційних органів як ключову передумову продовження євроінтеграційного курсу.

Закон України № 4555-IX тимчасово змістив баланс на користь посилення ролі Генерального прокурора, створивши підґрунтя для розширеного контролю Офісу Генерального прокурора над провадженнями НАБУ та САП. Оперативне ухвалення Закону України № 4560-IX стало реакцією на суспільний та міжнародний тиск і дозволило частково відкоригувати цю модель, повернувши керівнику САП статус самостійного керівника органу прокуратури.

Водночас збереження можливості перерозподілу підслідності в умовах воєнного стану, а також впровадження нових механізмів контролю за працівниками антикорупційних органів (зокрема поліграфологічних досліджень) свідчать про те, що інституційна незалежність НАБУ та САП надалі значною мірою залежатиме від практики застосування відповідних норм, а не лише від їх формального змісту.