Іноземні інвестиції чи зовнішні запозичення?

Іноземні інвестиції чи зовнішні запозичення?

Протягом всього періоду української незалежності від урядовців чуємо одну й ту саму «мантру»: залучення прямих іноземних інвестицій є пріоритетом державної економічної політики. Проте, між гаслами й реальними справами – прірва. Як і десятиліття тому, багатьох зарубіжних підприємців продовжують тиснути різноманітні контролюючі, фіскальні й регуляторні органи. При цьому, держава ніяк не може обійтися без зовнішніх запозичень, все тугіше затягуючи на шиї суспільства борговий зашморг.

Ця небезпека для України стає більш опуклою, якщо подивитися на «голі» цифри. Їх не спростують жодні, навіть найталановитіші політтехнологи, які працюють на владу. Так, зовнішній борг України на сьогодні становить 116,3 млрд. доларів. При цьому, заборгованість лише за кредитами МВФ на 2018 рік складає 31,5 млрд. доларів США.

За стандартами ЄС, критична позначка параметрів зовнішньої (державної) заборгованості становить 60 % валового внутрішнього продукту. Яку ситуацію маємо нині? Зовнішній борг наближається до 90 % ВВП. Влучним вважаю порівняння, що зовнішні запозичення – це як ін’єкційна голка для наркомана. Рано чи пізно держава позичатиме для того, щоб заплатити принаймні кредитні відсотки – адже власних резервів не вистачає.

Навіщо Україні потрібен черговий транш МВФ у 1,2 млрд. доларів (який поки що нам не світить, бо ніхто не буде перед виборами підвищувати ціни на газ, чи вводити приватну власність на землю, як того вимагає кредитор)? Насправді, для того, щоб хоч якось утриматися на плаву. Адже, лише обслуговування зовнішнього боргу в нинішньому році сягне майже п’яти мільярдів доларів США.

Водночас, лише за перше півріччя нинішнього року видатки загального фонду бюджету недофінансовані на 36,3 млрд. грн. Поки що Мінфін у ручному режимі скорочує обсяги бюджетних асигнувань. Але неотримання чергового траншу від МВФ призведе до секвестру бюджету в кінці року. А це неминуче спричинить пригнічення економічної діяльності і поглиблення соціально-демографічної кризи.

Виходить замкнене коло: щоб позбутися боргової залежності, нам треба заробити самим (вийти на профіцит ВВП) – аби почати віддавати борги із власних коштів, а також самостійно зміцнювати золотовалютні резерви. Але цього не можемо зробити без зовнішніх фінансових ін’єкцій. Без них не отримаємо зростання економіки, натомість можемо отримати стрімке знецінення гривні, фінансовий колапс і, як наслідок, – дефолт. Чи можуть нинішні очільники держави й уряду розрубати цей «гордіїв вузол»? Виглядає, що не можуть.

Адже, мало хто в державі сьогодні ставить питання руба: чи потрібна нам буде боргова залежність від МВФ й інших кредиторів, якщо створимо в країні привабливий інвестиційний клімат? Чомусь якось непомітно для українського суспільства пройшла інформація про те, що сусідня Польща відмовилася від чергового кредиту МВФ на 9,2 мільярди доларів. Мовляв, «через гарну економіку». Ще б пак: профіцит польського бюджету у першій половині 2017 року склав рекордні 1,36 млрд. доларів. І це в країні, громадяни якої у ранніх 90-х їздили до нас за товарами повсякденного вжитку – від виделок і ложок до прасок і чайників! Сьогодні ж Польща активно «імпортує» українські робочі кадри.

Чому так?

Відповідь лежить на поверхні. Варто лишень порівняти показники із залучення прямих іноземних інвестицій. За всі роки з часу незалежності Україна отримала близько 40 млрд. доларів США. Це – в 5-6 разів менше, ніж у Польщі. Вихід на рівень нашого західного сусіда означав би залучення 200 млрд доларів США. Але ж за скільки років ми доженемо Польщу, якщо, скажімо, надходження прямих іноземних інвестицій в українську економіку у 2017 році склали всього 1,871 мільярда доларів?

З іншого боку, величезні сумніви виникають щодо того, чи це справді «іноземні» інвестиції. Прикметно, що найбільший обсяг інвестицій – 506 мільйонів доларів – надійшов з Кіпру. Хтось повірить у те, що інвестували кіпріоти? Вражає також те, що другу сходинку посідають інвестиції з «братньої» Росії (395,9 мільйона доларів). То ми воюємо, чи торгуємо?

Що, власне, потрібно, аби до нас активно заходив західний інвестор? Зовсім небагато. Найперше ж – перетворення державних дозвільних органів з контролюючих на сервісні. Чиновника потрібно позбавити можливості диктувати інвесторові корупційні умови, а дозвільне законодавство необхідно спростити до заявочного принципу. Ефективність кожного керівника обласної влади слід оцінювати з точки зору того, скільки прямих іноземних інвестицій залучено в регіон. Дуже багато залежить від парламенту: вкрай необхідно посилити кримінальну відповідальність за корупційний тиск на інвестора, імплементувавши відповідні зміни до Кримінального кодексу. Врешті-решт, потрібно терміново розпочати роботу Антикорупційного суду, а також припинити гальмувати створення Національного бюро фінансової безпеки. Все це в рази збільшить інвестиційну привабливість України, убезпечить інвестора від неправомірного тиску з боку правоохоронних органів і виконавчої влади на місцях.

Наведу лише один негативний приклад із власної практики. У 2005 році я працював заступником голови Луганської облдержадміністрації і відповідав за житлово-комунальну сферу й будівництво. Своїм чи не головним завданням я бачив залучення інвестицій у ЖК-господарство регіону, аби реформувати застарілі й збиткові підприємства. Тоді вийшли на потужну німецьку компанія, яка була готова взяти в концесію Обласне комунальне підприємство «Луганськводоканал». На першому етапі йшлося про інвестиції в 12 млн. євро, було створено план перетворення КП в сучасну високотехнологічну компанію західного зразка. Натомість, «контролери» з Луганської облради почали наполягати: мовляв, концесійний конкурс потрібно проводити терміново. Місцева «регіональна еліта» зрозуміла, що на цьому можна заробити шалені гроші. Тому й почали витісняти німців, які не дають хабарі і не відмивають кошти. Відтак, змусили їх відмовитися – адже потрібен був час, щоб вивчити підприємство з усіх боків. Вони ж люди відповідальні, все роблять виважено й системно. Німецький інвестор щиро не міг зрозуміти такого підходу. Врешті- решт, було проведено конкурс, і підприємство перейшло шахраям від влади, які створили самі для себе офшорну компанію. Ось така інвестиційна «політика»!

Думаєте, сьогодні ситуація змінилася? Аніскільки. Цифри свідчать самі за себе, так само -- численні «кейси» корупційного тиску на іноземних інвесторів. Та й законодавство у нас лишилося здебільшого таким, щоб стимулювати різнокаліберних чиновників до злочинних натяків інвестору: дай на лапу, тоді швидко отримаєш дозвіл, ліцензію, землевідведення тощо.

В цьому контексті мене вразив геть протилежний підхід у Польщі. Знайомий бізнесмен, який нещодавно відкрив там невеличке підприємство, поділився своїм досвідом. Для відкриття заправки підприємець брав участь в аукціоні, де визначалося місцезнаходження об’єкта. Держава там сприяє на всіх етапах інвестиційного проекту – від роботи архітектора й підготовки технічної документації, до недорогого, а головне -- вчасного проведення необхідних комунікацій (газ, водовідведення, електрика тощо). І якщо пообіцяли, що газ буде підключено до 5-го числа, то саме цієї дати буде все зроблено, і аж ніяк не пізніше.

А що ж у нас?

Підприємці зі стажем знають, скільки кіл регуляторного «пекла» доводилося раніше пройти, щоб оформити дозвільну документацію на реалізацію інвестиційного проекту будь-якого рівня – від відкриття МАФу до будівництва сучасного житлового комплексу. Втім, і зараз, із введенням нібито прогресивного принципу «єдиного вікна», інвестор не застрахований від невиправданих втрат часу, грошей і нервів. Навіть зараз видачу будь-якого дозволу, або ліцензії – чи то на підключення електроенергії, чи від «екологів» чи на ведення певного виду діяльності – «відповідальний» чиновник може запросто загальмувати, посилаючись на якісь надумані, псевдо-законні причини. До того ж, суть дозвільних норм, із-за їх заплутаності й невизначеності, навряд чи зрозуміє навіть людина з вищою освітою.

Сьогодні майже ніхто не згадує, що ми і досі живемо за Податковим кодексом імені Януковича-Азарова, проти якого восени 2010 року повстали малі й середні підприємці на Податковому Майдані. Сьогодні про це геть забули. Громіздкий фіскальний «талмуд» із купою «підводних каменів» для різночитань і взаємо-суперечливих трактовок намагаються «оживити» численними косметичними «законами про зміни до закону».

Водночас, розроблений за західними стандартами проект Податкового Кодексу Миколи Катеринчука і низки експертних груп вже тихо списали в архів. Але ж прийняття цивілізованого податкового закону, який би стимулював розвиток підприємництва і залучення іноземних інвестицій – одна з наріжних вимог і Майдану-2014. Нинішня ж влада її повністю «забанила», як і відправку на нари топ-корупціонерів.

Схоже, справжні реформи для народження інвестиційного буму, а відтак – українського «економічного дива», буде проводити вже нова політична команда. Адже, всі дотеперішні владні політики і партії це завдання ганебно провалили, стверджуючи, що нібито Україна за своїми масштабами – це не Сінгапур. А відтак, реформи Лі Куан Ю тут не спрацюють. Проте, в Польщі, яка обрала примат іноземних інвестицій замість зовнішніх запозичень, все прекрасно спрацювало. І сінгапурський уряд поляки в свою країну не імпортували, натомість впоралися власними силами.

Чи зможе нова політична еліта зробити те, що вдалося нашим західним сусідам? Питання відкрите.

Читайте также:

 

Комментарии

Нет созданных комментариев. Будь первым кто оставит комментарий.
Уже зарегистрированы? Войти на сайт
Гость
24.09.2018
Если вы хотите зарегистрироваться, пожалуйста заполните формы имени и имя пользователя.

Изображение капчи

Поддержать блогерскую платформу Investgazeta

 

Кнопка пожервовать - изображение

Подписаться на новые блоги на платформе Инвестгазета:

Проверь своего бизнес-партнера

Сервис «Проверь своего бизнес-партнера» - получи информацию о компании по коду ЕГРПОУ, названию компании или фамилии руководителя.

 

Курсы валют

Официальные курсы основных валют (НБУ) на сегодня
Доллар США
ЕВРО
Фунт стерлингов
Курсы основных криптовалют

 

^