Еволюція волонтерства. Як допомога стала національною рисою підприємців в Україні?

Україна – єдина європейська держава, що потрапила у цьогорічний ТОП-10 Світового Індексу Благодійності. Піднявшись при цьому із 20-го місця на 10-те. І це досягнення якнайкраще ілюструє характерну національну рису українців – допомагати. 

Війна змінила не тільки правила ведення бізнесу, нашу економіку та звичний спосіб життя. Вона також змінила наші взаємини. Активні й небайдужі громадяни об’єдналися у потужні волонтерські рухи. За даними Мін'юсту, за час повномасштабної війни було відкрито більше 4,5 тисяч громадських та благодійних організацій. І я радий, що наш Гуманітарний штаб УАФ один із них. І він досі потужно тримає український волонтерський фронт. 

Рішучість і бажання діяти

Навесні Дніпро буквально перетворилося на волонтерське ком’юніті. На базі бізнес-спільнот, корпорацій, громадських об’єднань волонтерські штаби з’являлись навіть не десятками. Кожен намагався бути корисним де міг і чим міг. Спершу всі працювали в різнобій – головним було якнайшвидше закрити запит. Далі – налагодили комунікацію та почали працювати злагоджено. Мета ж бо одна.

Мій власний шлях до волонтерства розпочався з усвідомлення ціни нашої незалежності. Коли 24 лютого почув вибухи – першими емоціями були заціпеніння та заперечення факту початку бойових дій. Далі задав собі питання – що буде, якщо у моє місто прийде рф? Чи можу уявити, що над Дніпром видніється триколор? Звичайно, що ні.  

За цією відповіддю прийшло розуміння в необхідності конкретних дій і рішучість розпочати справу. 

Сила спільноти

Оскільки активного досвіду волонтерства не було – не було і розуміння що і як робити. Працювали переважно на ентузіазмі та інтуїції.  

Я діяв навмання –  спочатку створив чат “Власний штаб допомоги”. Але що з ним робити далі? На поміч прийшли друзі та колеги з Української Асоціації Футболу. Ми зібрались і вже разом почали згадувати хто зі списку контактів і чим може бути корисним. Так сформували базу. І так народилася ініціатива створити Гуманітарний Штаб. Соціальний капітал кожного у сумі дав старт великій і амбітній справі. 

Обмін досвідом

Навесні кожен 2-й був волонтером. Тож наша команда одразу потрапила у вир. Працювати було відносно легко – ділилися один з одним досвідом, спільно брались закривати потреби ВПО та наших захисників. За півроку роботи ми провели близько сотні заходів. Волонтери гумштабу відвідали 18 міст Дніпропетровської області – привозили речі, продукти, засоби гігієни до шелтерів. Доставляли харчі та медичні засоби до лікарень. Підтримували військових і тероборону. Організовували благодійні футбольні турніри за участі наших захисників, дітей-переселенців, лікарів, полісменів, ДСНС. 

Загалом штаб видав 70 000 гуманітарних наборів. Сьогодні це професійна команда людей, які роблять велику справу. Єдність, згуртованість, віра в ЗСУ додає сил тим, хто в тилу, працювати і рухатись далі. 

 Бізнес-мислення

За 7 місяців війни волонтерський рух в Україні трансформувався, набув системності. Й добре те, що кожен учасник посилив його власними сильними якостями. На додачу до рішучості, швидкості та ентузіазму, з’явились емпатія, проактивність, лідерство. А також підприємницький підхід.

Саме досвід ведення бізнесу допоміг зробити особистий внесок в організацію роботи Штабу УАФ. І в налагодженні адміністративно-організаційних процесів, і у визначенні пріоритетних завдань та напрямків роботи. А ще репутація, яка сформувалася в процесі соціальної та бізнес діяльності, нині допомагає налагоджувати швидку комунікацію та знаходити надійних партнерів. Репутація для волонтера і підприємця – ресурс який неможливо виміряти, але він грає вагому роль. 

Марафон, а не спринт

Сьогодні ми всі розуміємо, що волонтерство не забіг. Треба розподіляти власні сили та підтримувати моральний дух. Адже люди вигорають емоційно, їхні фізичні та матеріальні можливості вичерпуються. А попереду ще багато справ.

Що ж до мого власного волонтерства – є багато роботи зробленої та чимало проєктів тільки готуємось реалізувати. Є втома, та разом із тим почуття великої гордості, що я – українець. Що живу у місті, яке стало форпостом та другою домівкою для сотень тисяч людей. Багато з них розраховують і на нашу допомогу. Гуманітарний штаб УАФ докладає максимум зусиль, аби ці сподівання виправдати.  

Пройшовши шлях еволюції від хаотичного, але рішучого до системного й ефективного, волонтерство стало національної рисою українців. І, здається, навіть увійшло до нашого ДНК. 

The World Giving Index у своєму звіті зазначив, що за цей рік у світі зібрали пожертв для незнайомих людей більше, ніж за попереднє десятиліття. І я певен, що найбільша заслуга у цьому саме наших людей.

Тому сьогодні хочу подякувати кожному, хто донейтить та допомагає незнайомцям. Забезпечує необхідним наших захисників.  

Адже волонтерити – справа не обов’язкова. Це справа бажання. Справа серця.