Чи потрібна конкуренція в централізованому теплопостачанні України?

На тлі постійного зростання ціни на природний газ не припиняються дискусії про те, як споживачам платити менше за опалення, чи є способи зменшити суми в платіжках?

В даній статті ми не пропонуємо якихось «магічних» засобів, що дозволять не платити за опалення, а лише окреслюємо існуючі проблеми та шляхи, що можуть допомогти зробити централізоване опалення більш ефективним та доступним для споживачів.

Рис. 1. Частка витрат на паливо у структурі середньозважених тарифів на теплову енергію, грн/Гкал [1]

Яка загальна ситуація в централізованому теплопостачанні?

Сучасні системи централізованого опалення в більшості населених пунктів знаходяться в розпорядженні комунальних теплопостачальних підприємств, підпорядкованих місцевим органам самоврядування. Їх тарифи, за якими споживачі отримують теплову енергію, встановлюються або органами місцевого самоврядування, або, для найбільш потужних підприємств, ТЕЦ, ТЕС - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Тарифи розраховуються на базі фактичних витрат теплопостачальних підприємств з урахуванням рентабельності. Ця рентабельність, як правило, становить не більше 5%, а іноді, зокрема, в тарифах для населення, взагалі відсутня. Внаслідок недостатнього рівня відшкодування фактичних витрат, багато таких підприємств є збитковими, обтяженими значними боргами перед газопостачальними підприємствами.

Поточна діяльність цих підприємств далеко не завжди задовольняє потреби споживачів: пориви трубопроводів в опалювальний період, ледь теплі батареї та високі тарифи вже давно стали звичним явищем. Теплопостачальні підприємства, з одного боку, є заручниками зношеної інфраструктури, що не оновлювалась десятиліттями та є причиною низької ефективності виробництва і транспортування тепла, а отже, і збільшених витрат. З іншого боку, підприємства не мають достатніх коштів на те, щоб кардинально оновити виробничу інфраструктуру, оскільки кошти на модернізацію, закладені в тарифах, в їх структурі не сягають і одного процента, дозволяючи впроваджувати лише критично необхідні технічні заходи. Та й існуючий принцип тарифоутворення практично «схвалює» фактичний рівень витрат підприємства, не стимулюючи до його зниження.

То чи може теплопостачання бути дешевшим?

Дані НКРЕКП (рис.1) свідчать, що в структурі тарифів на тепло для населення частка витрат на паливо сягає 85%. Паливо - це, здебільшого, природний газ, ціна на який постійно зростає. Звичайно, ці витрати включають і втрати тепла при транспортуванні, що за офіційними даними становлять 15-16%, проте в дійсності на деяких ділянках можуть сягати 50%, а також перевитрату палива недостатньо ефективним котельним обладнанням. За умов «ідеального» (або - максимально-досяжного) технічного стану системи теплопостачання, де середня ефективність газових котлів становила б 92-94%, а втрати тепла в теплових мережах - до 6%, можна очікувати зниження частки витрат на паливо в тарифі приблизно на 15-20%. Але враховуючи, що ця частка в тарифі зараз складає 85%, зниження тарифу може становити: 20%*0,85=17%. За умови повного переведення котельних на конденсаційні газові котли загальне зниження тарифу «в ідеалі» може становити 20-22%. Але, нагадаємо - для цього необхідно кардинально оновити всю виробничу інфраструктуру, і якщо кошти на таке оновлення будуть враховані в тарифі, його величина може не тільки не зменшитись, але й зрости.

А якщо перейти на індивідуальне опалення?

Не дуже допоможе і перехід на індивідуальне опалення. Звичайно, при цьому практично немає втрат в теплових мережах, газовий котел можна встановити більш економічний, регулювати рівень опалення за потребою. Раніше такий перехід міг здійснити лише весь будинок в цілому, за згоди всіх мешканців. Зараз, згідно нового закону «Про житлово-комунальні послуги», відключення окремих квартир від централізованого теплопостачання (ЦТ) можливе за умови, що на момент набрання чинності цим законом у будинку вже відключено не менше половини приміщень. Не вдаючись в технічні подробиці такого переходу та існуючі обмеження, лише зазначимо, що паливом при цьому залишається природний газ, причому вже тільки він, без можливості обрати інше паливо.

Загалом, перехід на індивідуальне опалення в будинках, що раніше були підключені до централізованого опалення, суперечить практиці європейських країн (зокрема, Швеції, Данії, Польщі, Литви), де централізоване опалення не тільки зберігають, але й розширюють. При цьому його головною перевагою, крім екологічних чинників, вважається можливість залучення виробників теплової енергії, що використовують більш дешеві види палива та джерела енергії.

Звідки отримати більш дешеве тепло?

Рис. 2. Порівняння паливної складової тарифу для різних палив

Більш дешеве тепло можна отримати від ТЕЦ та від тих джерел теплової енергії, що використовують дешевші види палива або вторинні енергетичні ресурси (біомаса, біогаз, енергетичне використання сміття, скидне тепло виробничих підприємств, тощо). Проте, в Україні ТЕЦ на газовому паливі здебільшого мають тарифи на теплову енергію, що лише трохи поступаються тарифам опалювальних котельних. Що ж стосується біомаси, то при її енергетичному використанні можна очікувати більш суттєвого зниження витрат на паливо (рис. 2).

То чому ж досі наше централізоване опалення не перейшло на біомасу?

Зазначимо, що в інших європейських країнах цей процес триває вже не одне десятиліття. Проте є приклади країн, що здійснили це доволі швидко. Наприклад, в Литві вже зараз частка енергії біомаси в централізованому теплопостачанні становить більше 60%, а до 2020 вона має зрости до 70-80%.

В централізованому теплопостачанні України також є приклади впровадження котельних на біомасі та інших альтернативних паливах. Для них тариф на теплову енергію встановлюється на рівні 90% «газового» тарифу для відповідної категорії споживачів. Цей принцип було задумано як механізм стимулювання впровадження альтернативних джерел енергії (АДЕ), і він, безперечно, зіграв свою позитивну роль. Але на практиці такі проекти впроваджувались переважно для закладів бюджетної сфери (для них вищі «газові» тарифи та більша економія - див. рис. 2). Хоча таких проектів досить багато, вони здебільшого невеликі – котельня на біомасі опалює одну або кілька будівель бюджетного закладу (школа, лікарня, дитячий садок). Звичайно, є й кілька порівняно великих проектів, в тому числі для опалення населення. Вони, як правило, впроваджуються за фінансової підтримки МФО (довгострокові кредити під невеликі проценти, грантова допомога). Власних коштів теплопостачальних підприємств для цього недостатньо. Якщо ж розраховувати лише на фінансування від МФО в рамках відповідних програм співробітництва, процес впровадження великих проектів розтягнеться на довгі роки. Але як раз проекти на великих котельних, що мають розгалужену систему теплових мереж та опалюють цілі квартали багатоповерхівок, можуть найбільше впливати на зменшення витрат мешканців на опалення житла.

Одним з можливих шляхів виходу з цієї ситуації є залучення приватних інвесторів в галузь централізованого теплопостачання. Здавалося б, стимул є – це можливість непогано заробляти за рахунок різниці між собівартістю тепла з АДЕ та встановленим тарифом, що лише на 10% менший за «газовий». І цим стимулом досить активно користуються – більшість проектів для бюджетної сфери впроваджено якраз приватними компаніями. Але цей процес, вже майже вичерпавши можливості впровадження в бюджетній сфері, так і не прийшов до великих систем централізованого опалення.

Чи прийдуть приватні інвестори в галузь централізованого теплопостачання?

Для того, щоб це все-таки сталось, необхідно створити певні додаткові умови.

По-перше, треба створити сприятливі, прозорі та недискримінаційні умови для підключення незалежних виробників теплової енергії (НВТЕ) до мереж централізованого теплопостачання. Причому, для підключення там, де це зручно виробнику, де є відповідні можливості для будівництва котельні, але не допускаючи поділу теплової мережі на окремі групи будинків, що опалюються окремими маленькими котельними. Практично, пропонується впровадження систем централізованого теплопостачання, в яких до однієї теплової мережі підключено кілька виробників теплової енергії, що можуть працювати паралельно, відпускаючи певну кількість теплової енергії. Такий принцип є незвичним для наших теплових мереж, побудованих за принципом «одна котельня - одна тепломережа». Звичайно, в такій «об’єднаній» системі виникають додаткові питання, пов’язані з організацією спільної роботи та забезпеченням надійності всієї системи, зате, виникають умови для конкуренції між виробниками.

По-друге, треба впровадити конкурентний принцип закупівлі теплової енергії. Перевага повинна надаватись тим виробникам, чия теплова енергія є дешевшою. Для цього, відповідно, треба дозволити виробникам відступати від затверджених тарифів в сторону зменшення. Інакше кілька виробників, маючи однаковий тариф, встановлений за принципом «90% від «газового», просто не зможуть визначити переможця.

По-третє, для того, щоб тарифи на тепло з АДЕ не зростали по мірі зростання ціни на природний газ, принцип «90% від «газового» треба змінювати, зменшуючи відповідну межу до 80, 70 чи навіть 65% від «газового» тарифу. Інакше, цей принцип стане перепоною для подальшого зменшення тарифів на теплову енергію.

Додатковим сприянням впровадженню таких систем могли б стати відміна заборони на приватизацію котельних комунальної власності, чітке встановлення окремих тарифів за видами діяльності (виробництво, транспортування, постачання) для всіх теплопостачальних підприємств, тощо.

Загальний принцип має забезпечувати зниження тарифів на опалення для кінцевого споживача. Хочемо наголосити, що впровадження системи має здійснюватися за кошти приватних інвесторів, зацікавлених в розвитку свого бізнесу в галузі теплопостачання. Це також сприятиме впровадженню більш ефективного обладнання, в тому числі і на самому комунальному підприємстві, що змушене буде конкурувати з новими виробниками.

Для більшої ефективності, почати можна було б з тих систем централізованого теплопостачання, де приєднане теплове навантаження споживачів становить не менше 50 Гкал/год.

Конкурентні відносини в теплопостачанні є звичайним явищем в ряді європейських країн. Приклади, де в одній системі теплопостачання працює кілька виробників, можна знайти, зокрема, в Швеції, Данії, Німеччині, Нідерландах, Великобританії, Польщі та Литві. При цьому існує два основних підходи щодо взаємовідносин з оператором теплової мережі:

принцип «єдиного покупця», при якому оператор теплової мережі є покупцем теплової енергії від усіх приєднаних виробників, забезпечуючи її транспортування і постачання за середньозваженим тарифом, єдиним для всіх споживачів; принцип «відкритих теплових мереж», при якому споживач може сам вибирати собі постачальника тепла з певним тарифом, а оператор лише забезпечує транспортування теплової енергії, отримуючи за це відповідну плату.

Перший принцип реалізовано в переважній більшості країн, де існують конкурентні засади в теплопостачанні. Другий принцип є доволі складним для реалізації, тому на практиці майже не зустрічається.

Звичайно, впровадження описаної вище системи потребує внесення відповідних змін в існуюче законодавство та, головне, відмови від багатьох технічних та організаційних стереотипів, що склались в нашому централізованому теплопостачанні.

А чи не краще впровадити енергозберігаючі заходи та зменшити теплове споживання наших осель?

Читач може зауважити, що не згадано про такий важливий чинник зменшення витрат на опалення, як комплексна термомодернізація будівель, встановлення теплових лічильників, індивідуальних теплових пунктів, тощо. Дійсно, ці заходи є вкрай важливими та ефективними (іноді до 60% зменшення оплати за опалення та гаряче водопостачання), і це саме те, з чого потрібно починати модернізацію систем теплопостачання, якщо розглядати їх як єдиний комплекс. Але, будемо пам’ятати, що енергоефективні заходи у споживачів впроваджуються здебільшого за кошти самих споживачів (з частковою підтримкою держави - згадаємо програму «Теплі кредити»). Наскільки можливо заохотити всіх мешканців багатоквартирних будинків вкладати гроші в утеплення, особливо якщо частина з них отримує субсидії на оплату комунальних послуг? Хоча це питання більш риторичне, відповіддю на нього є поточний стан енергоефективності нашого житлового фонду, де поки лише окремі ОСББ здійснили такі заходи.

Описаний вище механізм забезпечення доступу НВТЕ до систем ЦТ ніяк не протирічить впровадженню енергоефективних заходів у споживача, оскільки такі заходи зменшують кількість необхідної енергії, а участь НВТЕ в теплопостачанні має забезпечити зниження вартості одиниці цієї енергії. Таке поєднання якраз і є шляхом до ефективного та доступного централізованого теплопостачання.

(Більш докладно про механізм та очікувані результати від реалізації цієї концепції– в наступних статтях).

Стаття підготовлена за матеріалами проекту USAID "Муніципальна енергетична реформа в Україні". Думки авторів, висловлені в цій публікації, не обов’язково співпадають з позицією Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду Сполучених Штатів Америки.