Чи існує довгострокове планування в секторі теплопостачання України?

На питання, яке стоїть у заголовку статті, нажаль, можна зразу дати негативну відповідь. Ситуацію потрібно терміново змінювати, адже довгострокове планування в секторі теплопостачання України обов’язково потрібне з огляду на ряд важливих факторів, серед яких, зокрема, створення сприятливого інвестиційного клімату. Для прийняття рішення про капіталовкладення в будь-який сектор, інвестор повинен чітко розуміти перспективи розвитку цього сектору. Що стосується централізованого теплопостачання (ЦТ), то його подальша доля в Україні є невизначеною, і такою ж невизначеною є державна політика в цій сфері.

Протягом довгого періоду часу ЦТ було основним способом опалення багатоквартирних житлових будинків в Україні і поки що залишається таким. Але, нажаль, останніми роками намітились стійкі негативні тенденції в цьому секторі. Частка ЦТ стабільно зменшується, і за останній час вона скоротилася з 60% у 2014 р. до 52% у 2017 р. Багато населених пунктів повністю відмовилось від систем ЦТ, перейшовши на індивідуальні чи автономні системи опалення. Стихійні відключення споживачів від систем ЦТ знижують їх ефективність і заважають адаптації до поступового зниження теплового навантаження, що виникає після впровадження енергоефективних заходів в багатоквартирних будинках. Негативний вплив цих обставин підсилюється постійним браком капітальних інвестицій для технічної модернізації, призводячи до низької ефективності систем ЦТ. З кожним роком технічний стан систем теплопостачання все більше погіршується, якість послуг знижується, а борги в секторі зростають. Економічний стан підприємств ЦТ також погіршується. Грошові потоки регулюються адміністративним способом через банківські рахунки зі спеціальним режимом використання. Реформа тарифоутворення в сфері ЦТ відстає від наявних потреб.

Нескладно спрогнозувати, що якщо ці негативні тенденції продовжаться і надалі, ми повністю залишимось без систем ЦТ, а одночасно і без можливостей теплопостачання по конкурентним цінам і більш екологічно безпечним шляхом. При цьому будь-яких офіційних державних рішень про згортання або ліквідацію систем ЦТ і перехід на індивідуальне опалення також не існує.

Очевидно, що за таких невизначених обставин неможливо очікувати якихось значних інвестицій в даний сектор. Вважаємо, що для виправлення ситуації держава має чітко визначити політику, спрямовану на збереження та розвиток ЦТ, шляхом запровадження довгострокового планування в цьому секторі.

Ще одним негативним фактором для потенційних інвесторів є труднощі з підключенням нових будинків до теплових мереж. Проблема включає складну адміністративну процедуру такого приєднання і неприйнятно високу плату за нього – як кажуть забудовники, дешевше в кожну квартиру поставити газовий котел.

Планування в сфері теплопостачання повинно відбуватися на двох рівнях – загальнодержавному (концепції, стратегії, державні програми) і регіональному (документи на рівні міста, теплопостачальної організації). При цьому обов’язково потрібно забезпечити узгодженість цільових показників документів цих двох рівнів та законодавчу підтримку процесу довгострокового планування ЦТ.

Планування на державному рівні

Із позитивного треба зазначити, що у 2017 році в Україні було прийнято Концепцію реалізації державної політики у сфері теплопостачання. На сьогодні це практично єдиний документ, який можна умовно віднести до такого, що відображає стратегічне планування даного сектору.

В Концепції доволі критично і повно описано проблеми, які існують в секторі теплопостачання України, а також запропоновано ряд шляхів і способів розв’язання цих проблем. Але, на нашу думку, в документі спостерігається розрив між метою і засобами її реалізації. Запропоновані основні принципи та способи реалізації державної політики у сфері теплопостачання є актуальними і необхідними, але у той же час декларативними і недостатніми для вирішення всіх проблемних питань, що на сьогодні сформувалися в сфері теплопостачання.

Концепція розроблена фактично для систем централізованого і автономного теплопостачання, що постачають теплову енергію кінцевим споживачам. Зі сфери її дії виключені системи індивідуального опалення та системи постачання тепла для власних потреб в промисловості. Відповідно, для цих сфер відсутній стратегічний державний документ, що визначає основи державної політики теплопостачання.

Основний недолік Концепції вбачаємо в тому, що вона не ставить в якості пріоритету збереження і розвиток систем ЦТ, пропонуючи «оптимальне поєднання» різних видів теплопостачання. При цьому якихось кількісних орієнтирів щодо цього «оптимального поєднання» документ не визначає. Таким чином, повна зупинка ЦТ і перехід на автономні і індивідуальні системи теплопостачання також може кимось вважатися «оптимальним поєднанням».

Крім того, Концепція не враховує факт, що системи ЦТ знаходяться в досить жорсткій конкуренції з системами автономного і індивідуального теплопостачання і на сьогодні програють цю конкуренцію з економічної точки зору. Не запропоновано об’єктивних показників, на основі яких може прийматись рішення про доцільність відмови від централізованого теплопостачання, а також конкретних шляхів виходу з цієї ситуації.

Майбутнє систем ЦТ, що використовують тільки природний газ, не виглядає оптимістичним. Вони програють і прогнозовано будуть програвати конкуренцію індивідуальним системам опалення на газу, що вестиме до подальшого зменшення частки ЦТ та ще більшій залежності систем теплопостачання від природного газу. Вбачаємо єдиний можливий стратегічний вихід для існування систем ЦТ в тому, що вони повинні генерувати тепло суттєво (на 20-40%) дешевше, ніж індивідуальні системи теплопостачання на газу.

Враховуючи частку споживання палив і енергії, що припадають на сектор теплопостачання (близько 50%), та його економічне і соціальне значення для економіки країни, вважаємо за доцільне розробку більш ґрунтовного документа, ніж Концепція, обсяг якої становить всього 4,5 сторінки. Необхідно розробити Стратегію теплопостачання до 2035 року, що буде побудована за принципом енергетичної стратегії України і розглядатиме всі сектори теплопостачання, включаючи системи індивідуального теплопостачання та системи постачання тепла для власних потреб в промисловості.

На нашу думку, держава повинна зафіксувати у вигляді конкретних цілей такі напрямки як збереження, модернізація і підвищення частки систем ЦТ, розробивши відповідні програмні документи на середньо- та довгострокову перспективу.

Планування на регіональному рівні

На сьогодні в Україні чи не єдиним видом документу регіонального (міського) рівня у сфері теплозабезпечення є схеми теплопостачання. Проблема полягає в тому, що наразі схеми теплопостачання не мають статусу документів, обов’язкових для виконання, і не відносяться до містобудівної документації. З іншого боку, реалізація інвестиційних програм підприємств теплопостачання має здійснюватися на основі розроблених, погоджених та затверджених схем теплопостачання населених пунктів.

Задекларований в Концепції принцип «оптимального поєднання систем централізованого, помірно-централізованого, децентралізованого та автономного опалення у схемах теплопостачання населених пунктів України» розглядається як такий, що має виходити з конкретної ситуації, яка склалася в населеному пункті на момент розробки схеми теплопостачання. Але поточна ситуація в централізованому теплопостачанні більшості населених пунктів складається таким чином, що споживачі від’єднуються від мереж ЦТ (в основному окремими будинками, але інколи і поквартирно), внаслідок чого навантаження знижується, а, відповідно, питомі втрати теплової енергії при її транспортуванні (на одиницю корисно спожитого тепла) зростають.

В результаті, в залежності від обраних критеріїв «оптимальності» поєднання різних видів опалення, деякі райони населених пунктів, де раніше централізоване теплопостачання вважалось пріоритетним, можуть потрапити в розряд таких, де має реалізовуватися автономне чи навіть індивідуальне опалення. Це, в свою чергу, в подальшому робить неможливим впровадження в таких районах ані когенераційних технологій, ані теплової генерації на базі альтернативних джерел енергії (АДЕ), оскільки обидва ці напрямки передбачають впровадження в системах ЦТ, і є, як правило, більш ефективними для тепло- і електрогенеруючих установок більшого масштабу.

Схеми теплопостачання мають розглядаються також як основа для подальшої розбудови та розвитку систем теплозабезпечення, що передбачає модернізацію джерел теплопостачання і закриття неефективних, укрупнення шляхом об’єднання тепломереж сусідніх котельних, впровадження теплогенеруючих потужностей на альтернативних видах палива та енергії тощо. Надалі, виконання цих завдань має здійснюватися підприємствами теплопостачання.

До складу таких систем можуть включатись діючі котельні промислових підприємств та інші джерела енергії, що вже існують на час розробки чи перегляду схеми теплопостачання. Але така практика планування не враховує можливість появи нових незалежних виробників тепла, що побудують теплогенеруючі потужності за власні кошти з метою ведення бізнесу в цій сфері. Відбір на конкурсних засадах нових теплогенеруючих об’єктів хоч і передбачений в Законі України «Про теплопостачання», але лише у випадку збільшення обсягів теплоспоживання і з-поміж тих проектів, що вже були призначені до будівництва згідно існуючої схеми «на перспективу». Таким чином, «приватна ініціатива» з впровадження теплогенеруючих потужностей залишається поза увагою при розробці та плануванні схем теплопостачання населених пунктів.

Важливим є питання як цілі з загальнодержавних концепцій, стратегій і програм попадуть в схеми теплопостачання, на основі яких власне і розвиваються конкретні системи теплозабезпечення. Наразі ми не знаходимо ані в Концепції, ані в інших державних документах відповідного механізму. Вбачаємо у схемах теплопостачання більш технічний документ, розробку якого більше контролює міське комунальне теплопостачальне підприємство. Таке підприємство не завжди зацікавлено у встановленні фактично для себе ж відповідних амбітних цілей з частки ЦТ, тепла з АДЕ та від ТЕЦ, скидного тепла технологічних процесів, а також цілей зі зменшення втрат в мережах.

Пропозиції для України щодо запровадження довгострокового планування систем теплопостачання буде представлено в наступній статті авторів.

Висновки

На сьогодні в Україні фактично відсутні як загальнодержавні, так і регіональні стратегічні документи, що сприяють довгостроковому плануванню централізованого теплопостачання. Діюча Концепція реалізації державної політики у сфері теплопостачання має ряд недоліків і не може бути достатньою базою для реалізації планування на національному рівні. Міські схеми теплопостачання, що являють собою єдиний документ регіонального рівня в сфері теплозабезпечення, не є обов’язковими для виконання і не враховують цільові показники відповідних документів загальнодержавного рівня. Це має негативний вплив на інвестиційний клімат в секторі і запобігає притоку капіталовкладень. Нормативно-правові акти України, що регулюють відносини у сфері теплопостачання, потребують суттєвого доопрацювання та внесення до них норм, що встановлюють порядок здійснення довгострокового планування у секторі ЦТ.

Стаття підготовлена за матеріалами проекту USAID "Муніципальна енергетична реформа в Україні". Думки авторів, висловлені в цій публікації не обов’язково співпадають з позицією Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду Сполучених Штатів Америки.