Як відомо, кредитні програми з міжнародними кредиторами є обумовленими. Якщо взяти до уваги МВФ, то набір вимог та більш глибокі основи дискурсу при побудові і реалізації програм змінилися за останній час. Від майже стандартних "знизити бюджетний дефіцит, структурати його фінансування, номінальний якір, стан платіжного балансу", до індивідуальних, з акцентом на інституціональні проблеми, які генерують структурну слабкість і в підсумку зовнішню вразливість.

Дискусії про "немонетарну інфляцію", давно перетворившись на мантру, так само давно є індульгенцією на політичні обмеження більш жорсткої монетарної політики. За останній час майже на усіх обговореннях питання посилення інфляційного тиску в Україні чути про тимчасовий характер цінового шоку.

ЄЦБ, згідно процедури оцінки рівня незалежності центробанків країн-членів ЄС, неодноразово демонстрував прискіпливість до того, як національне законодавство співвідноситься з принципами незалежності монетарної органів із вимогами законодавства ЄС.

Відомий емпіричний факт. Падіння економік внаслідок шоку корельовані, а траєкторії відновлення - ні. Будь-яка пробуксовка з поверненням економіки України до траєкторії стійкого зростання прискіпливо розглядатиметься під кутом зору, а хто зростав швидше і чи не запозичити досвіду то там то там. Це перший крок до психологічної готовності перетворити макрополітику в шизофренічну мозаїку.

Зі студентських років пам'ятаю три ключових слова у державних фінансах. Всі ці три слова давно стали політичними критеріями оцінки уряду та поведінковими гештальтами розпорядників бюджетних коштів.

Після боргової кризи в зоні євро питання зв'язків між суверенними і банківськими кризами вже не розглядаються як виключно надбання популізму відсталих країн чи наслідок вождистських індустріалізацій.

У Global Financial Stability Report October 2020 чітко показано ступінь вразливості банківської системи під час коронакризи і під час глобальної фінансової кризи. Парадоксально, але в більшості країн банківська система вистояла і має надійний запас міцності. Чому?

Вражаючі кадри з Білорусі підкреслюють дуже важливу проблему, вимір якої якось випав з поля зору завдяки прямолінійності симпатії до факту протесту. Але варто нагадати, що в Україні чимало людей відверто спантеличені тим, що відбувається. Масштаб протесту не вписується в їхню матрицю сприйнята авторитаризму як кращої альтернативи для нарощування (підтримання / відновлення) економічної складності в умовах реальної конвергенції.

Здавалося би, активна промислова політика, протекціонізм, слабка макроекономічна дисципліна, прямі і приховані субсидії з боку рф - джентельменський набір мрій вітчизняного сувереніста-держпланівця, в який не має місця демократії та свободи індивідуального вибору.

Україну і Аргентину часто порівнюють. Для цього є підстави. Але пост не про це.