Світовий банк презентував доповідь "Дослідження сфери освіти в Україні" ("Review of the Education Sector in Ukraine. Moving toward Effectiveness, Equity and Efficiency")

Напередодні розгляду проекту нового програмного документа НБУ «Основні засади грошово-кредитної політики на 2020 рік» (далі - ОЗГКП) корисно згадати як НБУ складав та дотримувався попередньої версії цього документу «... на 2019 рік». 

Євробонди України, що випущені за Президента Порошенка Урядом Гройсмана та Міністерством фінансів Маркарової користуються високим попитом на міжнародних вторинних ринках капіталу.

Співпраця України з міжнародними фінансовими організаціями традиційно супроводжується рекомендаціями скоротити витрати держави на оплату праці.

Протягом 2016-2018 рр. інвестиції (валове нагромадження основного капіталу України) зростають з темпами 15-20% на рік.

Ще раз повертаюсь до питання реструктуризації зовнішнього державного боргу на умовах уряду Яценюка та зовнішніх кредиторів (2015 р.), згідно яких Україна навіть при помірних темпах ВВП в 3,5-4,5% зобов'язана буде сплатити зовнішнім кредиторам протягом наступних 20 років суму близько 25 млрд. дол. взамін списаних 3,6 млрд. дол.

Чому залишилося питання належного незалежного контролю за ефективністю роботи центрального банку

Напередодні початку 20-річного циклу виплат України за державними деривативами або ВВП-варантами (згідно умов дефолту України від 2015 року) цікаво проаналізувати, а чи міг наш Уряд отримати інші умови угоди про про реструктуризацію та часткове списання зовнішнього державного боргу?

Як відомо, сума реструктуризації склала 18 млрд, з яких 3,6 млрд. Було «списано» (на умовах компенсації у вигляді 15-40% приросту ВВП протягом наступних 20 років), а 14,4 - реструктуризовано.

Безпосередній порядок розрахунку суми виплат за ВВП-варантами передбачений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 912 

За результатами власних модельних розрахунків, навіть при помірних темпах зростання ВВП на середньому рівні 4,3% на рік, сумарний обсяг виплат за 20 років складе 26 млрд. дол.

Виникає логічне запитання, а чи міг Мінфін в 2015 році претендувати на інші умови дефолту?

Проаналізувавши факти я прийшов до висновку, що міг.

Незважаючи на вкрай специфічні першопричини утворення боргу України (військова агресія РФ і зміна вектора розвитку країни), Уряд України домовився з кредиторами на вкрай невигідних умовах (умовах, які були набагато гірші стандартних практик, які вже застосовуються в світі – в Аргентині, Греції ...  див. табл.), а саме:

1. сума «списання» (3,6 млрд. дол.) була вкрай малою - списано тільки 20% проблемного боргу. У світовій практиці 1998-2010 рр. існували прецеденти списання до 81,5% боргу (Ірак, 2004). Стандартним підходом визначення рівня списання є поточні котирування державних цінних паперів на вторинному ринку. Єврооблігації України в 2014-15 роках котирувалися на рівні 55-60% від номіналу. Тобто при загальній сумі реструктуризації (близько 18 млрд. дол.) - «торгуватися» потрібно було про 7-10 млрд. «списання».
2. ВВП-варанти України передбачають «повернення» списаного боргу у вигляді 15-40% приросту ВВП, що критично багато, наприклад, для Аргентини відсоток «вилучення» становить 5% додаткового приросту ВВП.
3. Верхня межа сумарних виплат за ВВП-варантами України – необмежена, що також є унікальним випадком в світовій практиці. В результаті виплати можуть скласти навіть 100 млрд дол, якщо економіка України буде розвиватися як економіка Китаю.

Зазначене вказує або на недостатню професійність складу  або про конфлікт інтересів.

Підписана угода фактично ставить хрест на більшості планів довгострокового розвитку України. 

Цікаво, що державні органи України свідомо ігнорують проблему ВВП-варантів. Начебто її не існує взагалі.

Станом на червень 2019 р. Уряд України не представив жодного документа з оцінкою майбутніх виплат за ВВП-варантами та можливими ризиками збільшення боргових зобов’язань держави у зв’язку з такими виплатами. В останній Cередньостроковій стратегії управління державним боргом на 2019–2022 роки Уряд України лише обмежився згадуванням про наявність такого інструмента, як «державні деривативи», які «не є частиною державного боргу України». 

Хоча міжнародними стандартами рекомендується складати та розповсюджувати дані щодо похідних фінансових інструментів в якості довідкової інформації до статистики державного боргу. Оскільки  такі контракти можуть збільшувати прямі зобов’язання держави, а у разі якщо зайвих коштів на їх погашення в державному бюджеті  не буде. 

Мінекономрозвитку спільно з ООН в 2017 році   склав  Національну доповідь "Цілі сталого розвитку: Україна" (http://me.gov.ua/Documents/Download?id=22e86f94-a9dd-421e-adcb-e38748a4b7cb), згідно з якою очікується, що в 2025-2030 роках економіка України буде зростати з темпами 6,5-7,0% на рік., забувши вказати про те, що така динаміка згенерує виплати зовнішнім кредитрам на рівні 21,4 млрд. дол. лише за перші 10 років дії угоди про реструктуризацію державного боргу України. 

Тобто такий механізм виплат підрізає потенційні можливості економічного відновлення утворюючи безкінечний борговий цикл. Недарма журнал Economist прогнозує, що середній темп ВВП України у перспективі 2031-2050 р буде складати лише 1,1% на рік. При таких темпах звісно, що кредитори отримають "нуль", а українці - "мінус".